Taras Shevchenko Quotes

Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має? Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають,— Ні долі, ні волі! З нудьгою та з горем Жупан надівають, А плакати — сором. Возьміть срібло-злото Та будьте багаті, А я візьму сльози — Лихо виливати; Затоплю недолю Дрібними сльозами, Затопчу неволю Босими ногами! Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти!

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!.. Знать од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!..

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сем’ї великій, В сем’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Караюсь, мучусь... але не каюсь!

Моліться Богові одному, Моліться правді на землі, А більше на землі нікому не поклонітесь. Все брехня - попи й царі

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива Як Господа слово.

«НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ...» Не завидуй багатому, Багатий не знає Ні приязні, ні любові — Він все те наймає. Не завидуй могучому, Бо той заставляє. Не завидуй і славному, Славний добре знає, Що не його люди люблять, А ту тяжку славу, Що він тяжкими сльозами Вилив на забаву. А молоді як зійдуться, Та любо та тихо, Як у раї, — а дивишся: Ворушиться лихо. Не завидуй же нікому, Дивись кругом себе, Нема раю на всій землі, Та нема й на небі.

There are no such enemies So dire as good people, They will rob you, mournfully, And condemn you, weeping, They'll invite you to their home, Welcome you profusely, Ask you all about yourself, To mock and abuse you, Later, mock at you and jeer, To grab you for sure... Without enemies on earth Somehow one can endure. But those good people yet will Everywhere beset you, Even in the other world They will not forget you.

No one can see me, no one knows me; All men are deaf, no ears disclose me

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. І не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: “Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.

University, organized on the Soviet system, was just like high school: daily classes from 9-2 p.m., daily written assignments; attendance strictly kept, no choice of courses beside the major. We studied Ukrainian, Russian grammar as well as literature. It sounds ridiculous, but we learned spelling in one lesson and had to read Pushkin, in the original text, next period. The same was repeated with Ukrainian spelling, grammar and also the reading of poetry by Taras Shevchenko. That was similar to learning the verbs to be or to have and read also Shakespeare. (Actually, that was how I learned English in 1938.) The subjects that were most important: History of the Party and Dialectic Materialism. That had to be learned the way they explained it and no questions should be asked; no doubts were permitted.

Будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому. Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити; Немає з ким поплакати, Ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тілько й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню, та бур'яни (ті бур'яни, що колись ховався од школи); весело стане, прокинусь, заплачу. Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському.

Дружба без достатніх доказів - порожнє, лукаве слово.

Брате Микито, треба б тебе полаять, та я не сердитий. Нехай буде так, як робиться. Бач за що я тебе хочу лаять, чом ти, як тілько получив моє письмо, до мене не написав, бо я тут турбувався. Трапляється, що письма з грішми пропадають, - а вдруге за те, що я твого письма не второпаю, чортзна по-якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському - ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським.

Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом. Лихо, брате отамане, єй-богу, лихо. Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще шось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш, цур йому, мене тут і земляки, і не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом. Що нам робить, отамане-брате? Прать против рожна чи закопаться заживо ч землю - не хочеться, дуже не хочеться мені дрюковать "Слепую", але вже не маю над нею волі, та цур їй, а обидва вже вона мені. Т. Г. Шевченко до Я. Г. Кухаренка 30 вересня 1842. С.-Петербург

Не знаю хто, а тільки хтось колись десь писав і дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: "Нещастя, каже, таке страшило, що має голову світлу, як сонце, а ноги цинові, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своїми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вічі, тоді лихо зробиться чоловікові добром"; воно й правда. Терпіть же і Ви, коханий Тарасе, і дякуйте Бога; і Бог Вас помилує, дасть спокій і тихую радость серцю, щастя на небі і пошле прощеніє і милость на землі.

POLES

PRAYER To me, God, while on earth I wend Grant love, Lord, heart-felt paradise; I ask no more; that will suffice. To toiling folk, All-Gracious Lord On land robbed from them, without end Let Thy strength from on high descend. And for the pure in heart? Round them Let Thine angels aye attend, And their purity defend. And as for me, dear Lord, grant love For truth and right to the world's end, And grant me a sincere true friend. And to us all on earth, grant we In amity may ever wend, And true fraternal love, O send.

Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: "Коли старі люди брешуть, то й я з ними".