Mykola Khvylovy Quotes

I passionatly love the sky, the grass, the stars, pensive evenings and soft autumn mornings... in a word all that perfumes the sadly gay land of our motley life.

Іноді з моря пролітала самотня хмара і, сполохано озираючись, бігла й зникала за обрієм II

З моря джигітували солоні вітри. Мчались степом і зникали в Закаспії. ...Північний Кавказ... Над станицею мовчали недосяжні голубі верхів'я. Дрижали зорі й сполохано перебігали до небокраю, до гірського масиву. Іще проходив невідомий синій листопад. Плентався по садках, по городах, заходив під стріхи й відходив за вітрами, такий же невідомий, невідгаданий і мовчазний. І

The great Russian literature is above all a literature of pessimism, more accurately of passive pessimism.... Russian passive pessimism educated the cadre of "superfluous people," or to put it more simply, parasites, "dreamers," people "without any given responsibilities," "whimperers," "grey little people" of the "twentieth rank.".... In contemporary Russian ethnographic romanticism such an idealization of past Razins and Pugachevs fuses with a sense of Russian "imperial" patriotism and obscures dreams concerning the future. It is incapable of going beyond this. The great Russian literature has reached its limit and has halted at the crossroads.... And the illiterate advice to found our orientation upon Muscovite art sounds like a malicious irony directed at the same Russian literature. By the will of history entirely the opposite will come to pass: Russian literature can only find the magical balm for its revival beneath the luxuriant, vital tree of the renaissance of young national republics, in the atmosphere of the springtime of once oppressed nations.

Yes, she thought, how can I expect anything outstanding from you, Valentine, if you don't even wash your feet?

Я - мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий "скепсис" нашого скептичного віку.

кімната була незвичайна - то була кімната в моїй уяві.

І от знову починається вакханалія теософії, порнографії, розчарування і самогубства. Письменник, коли він пересічність, — раб свого суспільства.

І коли московська молодь, в силу важких традицій, не може звільнитись від впливу свого мистецького минулого, то не тягніть в це ж болото (свідомо чи несвідомо) і наш молодняк. У нас теж були традиції. Але, по-перше, вони демократичніші, по-друге, їхню вагу не можна порівнювати з російським минулим. На "богоискательство" ми не страждаємо....Колись Герцен писав, що "Чінгісхан з телеграфами і електричними двигунами — неможливий". Наша молодь це добре знає. Отже, не заганяйте її в багно песимізму. Стара західноєвропейська література ближче нашій молоді навіть (навіть) ідеологічно.