“
В ту мить я сподівався трохи теплішого слова, бо гадав, що ми вже щирі приятелі. А така суха відповідь трохи присадила мою впевненість.
Мене потім ще не раз доводила до розпачу така поведінка Сенсея. Часом він завважував це, а часом ні. І хоч я часто впадав у розпач, та й гадки не мав одійти від Сенсея. Радше навпаки — щоразу бував збентежений, мені ще більше кортіло піти до Сенсея. Гадав, як невідступно йти чимраз далі й далі, то колись неодмінно сповняться всі мої сподівання. Я був ще юний, але не хотів коритись іншим. Та не міг збагнути, чому поводжуся так тільки з Сенсеєм. Аж нині, коли вже Сенсея не стало, я все збагнув. Із самого початку нашого знайомства він не мав до мене неприязні. Його інколи мовби холодне і байдуже ставлення не йшло від бажання триматися від мене на відстані. Він, бідолаха, хотів тим сказати, що не вартий такого приятельства. Не відповідав на приязнь інших, бо, мабуть, був з тих людей, що спочатку зневажають себе, а вже потім когось іншого.
”
”