Depeche Quotes

But when you think I've had enough From your sea of love I'll take more than another river-full Yes, and I'll make it all worthwhile I'll make your heart smile

New Music, I guess, is all those bands Angie listens to. They have names like Depeche Mode and The Smiths and all they sound the same to me - like a bunch of skinny white British nerds on Thorazine. The Stones, when they started, were a bunch of skinny white British nerds too, but they never sounded like they were on Thorazine. Even if they were.

The wrong eyes on the wrong prize the wrong questions with the wrong replies.

I think that God's got a sick sense of humour, and when I die I expect to find him laughing.

heavy with The Cure and Depeche Mode, groups with lush instrumentals and heavy-duty lyrics about love, lust and life.

moved... lifted higher. moved... my soul's on fire. moved... by a higher love.

Bodies” by Drowning Pool “Breath of Life” by Florence & The Machine “Bullet With a Name” by Nonpoint “Corrupt” by Depeche Mode “Deathbeds” by Bring Me the Horizon “The Devil In I” by Slipknot “Devil’s Night” by Motionless in White “Dirty Diana” by Shaman’s Harvest “Feed the Fire” by Combichrist “Fire Breather” by Laurel “Getting Away with Murder” by Papa Roach “Goodbye Agony” by Black Veil Brides “Inside Yourself” by Godsmack “Jekyll and Hyde” by Five Finger Death Punch “Let the Sparks Fly” by Thousand Foot Krutch “Love the Way You Hate Me” by Like a Storm “Monster” by Skillet “Pray to God (feat. HAIM)” by Calvin Harris “Silence” by Delirium

I want somebody to share Share the rest of my life Share my innermost thoughts Know my intimate details Someone who'll stand by my side And give me support And in return She'll get my support She will listen to me When I want to speak About the world we live in And life in general Though my views may be wrong They may even be perverted She'll hear me out And won't easily be converted To my way of thinking

Я люблю дивитись старі фотоальбоми, з фотами із 40—50-х років, де ці чуваки, веселі й короткострижені, обов'язково посміхаються в камеру, у військових або петеушних формах, з простими і потрібними всім речами в руках — розвідними ключами, фугасними гранатами, чи на крайняк — макетами літаків, діти великого народу, прапороносці, бляха-муха, куди це все поділось, совок видавив із них все людське, перетворивши на напівфабрикати для дяді сема, ось що я думаю. В кожному разі я весь час помічаю, з якою ненавистю і відразою вони дивляться на власних дітей, вони на них полюють, відловлюють їх у глухих коридорах нашої безмежної країни і їбашить по нирках важким кирзовим чоботом соціальної адаптації. Ось така ось річ.

It takes me a moment to realize it’s Depeche Mode playing and I shake my head. Of course they’d be music for vampires.

Enjoy The Silence by Depeche Mode

We heard U2’s “Beautiful Day” and Depeche Mode’s “World in My Eyes,” which starts, “Let me take you on a trip / Around the world and back / And you won’t have to move / You just sit still.

Guilt is to the spirit what pain is to the body – Elder David. A. Bednar   You wear guilt like shackles on your feet, like a halo in reverse – Depeche Mode, “Halo”   I must be a mermaid...I have no fear of depths and a great fear of shallow living. – Anaïs Nin

Enjoy the silence

Зараз мені 30. Що змінилось за останні 15 років? Змінилась пам'ять — вона стала довшою, але не стала кращою. Сподіваюсь її вистачить ще років так на 60 тривалого побутового похуїзмуй незламної душевної рівноваги. Чого я собі й бажаю. Амінь.

Життя — це як космічна ракета, і якщо ти заліз до неї, то сиди і нічого не чіпай, просто будь готовий до того, що життя твоє круто зміниться. В кожному разі дітей у тебе точно не буде. Та й загалом — нормального сексу. Це ти мусиш із самого початку враховувати — або секс, або космос, і тут є з чого вибирати, тому що насправді жодне трахання в світі, хай навіть найбільш підривне трахання, не варте того великого й прекрасного, що відкривається тобі з ілюмінатора твоєї бляшаної ракети, деякі краєвиди в цьому житті, деякі ландшафти варті того, аби за них заплатити найдорожчим, що в тебе є, себто ерекцією, але щоби зрозуміти це, потрібно бути щонайменше космонавтом, ну, на крайняк — ангелом, що в умовах розпаду капіталу — однофігственно.

...Радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофренічних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне — що таке смерть

The odd sensation I had while cooking would often last through the meal, then dissolve as I climbed the stairs. I would enter my room and discover the homework books I had left on the bed had disappeared into my backpack. I’d look inside my books and be shocked to find that the homework had been done. Sometimes it had been done well, at others it was slapdash, the writing careless, my own handwriting but scrawled across the page. As I read the work through, I would get the creepy feeling that someone was watching me. I would turn quickly, trying to catch them out, but the door would be closed. There was never anyone there. Just me. My throat would turn dry. My shoulders would feel numb. The tic in my neck would start dancing as if an insect was burrowing beneath the surface of the skin. The symptoms would intensify into migraines that lasted for days and did not respond to treatment or drugs. The attack would come like a sudden storm, blow itself out of its own accord or unexpectedly vanish. Objects repeatedly went missing: a favourite pen, a cassette, money. They usually turned up, although once the money had gone it had gone for ever and I would find in the chest of drawers a T-shirt I didn’t remember buying, a Depeche Mode cassette I didn’t like, a box of sketching pencils, some Lego.

When Sebastian, cearly delighted to be treated like one of the guys, didn't move, Alex bared his teeth. "Depeche-toi!" Sebastian depeched. Alex turned back, all Cheshire cat smile. "No," I said. "No what?" "No,you are not going to teach me all the cool words so I can go to Chamonix and be conversational." "Good." He leaned in so I could see the faint dusting of freckles on his nose and smell spearmint gum. "Chamonix is so 1990s. Everyone who is anyone goes to Courchevel these days." I turned on my heel and started to walk off. "Jeez. Ella." He loped after me. "What if your problem? Conversational, my ass. Talking to you is like dancing around a fire in paper shoes." I stopped. "What is that supposed to mean?" "It's an expression my Ukranian babushka likes. I'll explain it at our first turtoring session." I scowled at his shirt. This one had what looked like a guy riding a dolphin instead of the ubiquitos alligator or polo player. "There isn't going to be a tutoring session." "Winslow seems to think otherwise." "Wouldn't be the first thing she's wrong about," I muttered. He gave an impressive sigh. The dolphin lurched, but the little guy on it held tight. "You don't want to fail French, do you? That would be a serious admission of weakness from an Italian girl." I almost smiled. Instead, I announced. "Fuhgeddaboudit. I'll buy a 'Teach Your Poodle French in Ten Easy Lessons' online. Problem solved, and Winslow will never be the wiser." "Yeah. Good luck with that. So how's this Friday? I don't have practice." When I shook my head, he demanded, " What is it? I'm a good tutor. Ask Sebastian. I was just teaching him how to tell the obnoxious French dudes on the slopes that they suck.

Through the blurred edges of this period, a new wave of bands had been gestating and plotting their grand entrance. Those who materialized included U2, Depeche Mode, Spandau Ballet, Culture Club, Tears for Fears, the Smiths, and Duran Duran. While we each had entirely distinctive sounds and outlooks, there was a common thread: We had all experienced the U.K. during the seventies, under the same gray skies, enduring political turbulence and social unrest. We were different reflections of similar views, reactionaries to our surroundings. Some chose to express the darkness, others looked toward the light. In Duran Duran’s case, we attempted to strike a balance between the two. We wanted to lift people’s spirits, rather than fight misery with misery. If you limit yourself to grainy black and white, you can create some beautiful imagery, but sometimes we simply wanted to use full, widescreen technicolor.

Nun riskierten wir, etwas aufs Maul zu bekommen von den zahlreichen Faschos in ihren Begrüßungsgeld-Bomberjacken und von besoffenen Helmut-Kohl-Fans mit den "Allianz für Deutschland"-Plastebeuteln. Viele von ihnen riefen im Sprechchor "Wie sind stolz, Deutsche zu sein". Wir fragten uns, worauf sie denn eigentlich stolz wären. Auf die Alpen oder den Thüringer Wald? Die hatten die Natur geschaffen. Auf Goethe oder Schiller? Ja haben die Schreihälse an deren Werken etwa mitgeschrieben? Daß sie in einem deutschen Land geboren wurden, war doch purer Zufall, dafür hatten sie doch überhaupt nichts getan. Eigentlich kann man doch nur auf etwas stolz sein, das man selber geschaffen hat. Ich zum Beispiel war auf meine Depeche-Mode-Postersammlung stolz, denn dafür hatte ich echt geschuftet. Auf unsere erste Parole-Emil-Kassette war ich auch mächtig stolz, denn die hatten wir ganz alleine gebastelt. Auf Deutschland wollte ich nicht stolz sein. Das war mir viel zu abstrakt.

Чорт, мене це завжди дратує, в сенсі коли я бачу, що до мене, виявляється, теж хтось жив, і на відміну від мене жив справжнім життям, їв сніданки, займався сексом, може, навіть любив когось, ходив на ринки і в магазини, купував не те, що зміг, а те, що хотів, кетчуп, мав роботу, спілкувався з різними людьми, носив одяг, який йому подобався, їздив у відпустку, у нього була справжня відпустка, їздив на пікніки, вмів готувати, смачно готував різні штуки і навіть не їв їх, кетчуп, кетчуп, коли хворів, лікувався не лише водкою, а мав якісь ліки, домашню аптечку, знайомих лікарів, в обідню перерву міг зайти до ресторану, причому не для того, щоби випити, а щоби перекусити, мав улюблені страви, улюблені, блядь, спеції, кетчуп, кетчуп, кетчуп, а де в цей час був я? чому тут не було мене, серед всіх їхніх шаф і диванів, политих кетчупом і цитриновим соком, чому мене ніхто не всиновив, скажімо, тоді, як я кілька діб жив на автовокзалі і спав на дерев'яних кріслах, або коли я кілька діб харчувався кип'ятком, зрештою, чому мене зараз ніхто не всиновлює, чому мене цей підар всиновити не може? Я був би сином підарського полку, мені вже 19, я вже достатньо самостійний, я не потребую постійної уваги, мені не треба міняти підгузники і мене не потрібно годувати кашею — так, якийсь мінімальний харч, тепла вода, туалетний папір, порнофільми по відео, тьолки на кухні, конопля на балконі, але навіть це не головне, головне, щоби була батьківська увага, нормальна і постійна батьківська увага, справжня батьківська увага, як по телевізору.

Десь далеко-далеко, на Сході республіки, зовсім поруч із державним кордоном, небо пахне ранковим лісом, пахне, зовсім по-особливому, брезентовими наметами і сосновими гілками, що кладуть на ці намети свої важкі лапи. Я йду довгою-довгою лісовою доріжкою, ліворуч від мене і праворуч від мене — високі і теплі сосни, які зігрівають своїм диханням пісок навколо себе, і повітря, і ранковий суботній ліс, і птахів, що трапляються час від часу, і загалом — усе це небо, і, очевидно, державний кордон — сосни це такі собі батарейки, котрі пустили коріння, якраз вздовж ріки, ріку видно за стовбурами ліворуч, і ми йдемо вздовж ріки, власне ми йдемо вгору, проти руху води, мені шість років, я дуже люблю ліс і ріку, а головне — я люблю вікенд, мені цілком зрозуміло, що сосни на вікенд особливо теплі, а небо — особливо мирне. На мені якась дурацька футболка і дурацькі шорти, і запилені сандалети, якими я буцаю соснові шишки, підіймаючи хмарки ранкового пилу, тоді моя подружка повертається до мене і просить, аби я заспокоївся і такого не робив. Моїй подружці 16, вона погодилась зі мною погуляти, власне, її попросили мої батьки, котрі товаришують із її батьками, вони всі залишились на річковому пляжі, сидять собі і готують салати зі свіжої вологої городини, плавають у ранковій ріці, попереду цілий вікенд, тож вони займаються своїми нецікавими дорослими справами, натомість я знайшов серед сосен доріжку і моя знайома без особливого, слід завважити, бажання, повела мене по ній, так, щоби я врешті пройшовся і заткнувся і вже нікого не діставав, хоча вона до мене добре ставиться, вірніше, це я за нею постійно тягаюсь, але вона тримається доволі добре і особливих претензій до мене не висловлює — так лише — аби не здіймав пил, аби не хапав її за руки, одне слово — не поводив себе як дебіл. Мені подобається пісок під ногами, мені подобається мокра трава на піску, мені подобаються сосни, в яких тривожно перетікають електрони, мені подобаються крикливі безтурботні птахи на високих соснових гілках, мені подобається небо, тому що воно тягнеться далеко-далеко і ніколи не закінчується, це мені подобається найбільше, я дуже люблю, коли щось ніколи не закінчується, і небо саме з таких речей, мені подобається, що ця доріжка теж не закінчується, теж тягнеться без кінця проти руху води, то наближаючись до неї, то знову закочуючись за стовбури, нарешті моя знайома не витримує, добре, каже, пішли скупаємось і назад, я намагаюсь виторгувати в неї ще з півкілометра, але вона говорить — досить, купатись і назад, і я змушений із цим змиритись. Вона сходить зі стежки і йде просто до води, я намагаюсь не відставати, йду слідом і розглядаю її чорний блискучий купальник, такі тоді, в кінці 70-х, саме були в моді, її купальник особливий — по його чорному тлу розсипані жовті, червоні та помаранчеві листки, справжній листопад, хоча в листопаді, здається, ніхто і не купається, але в неї справжній падолист на тілі, і тіло в неї — красиве й міцне, їй дуже пасує це листя, це навіть я у свої 6 розумію, інакше б я за нею не йшов, вода ще не встигла прогрітись, берег порожній і прохолодний, моя подружка підрулює до води і починає поступово в неї входити, я дивлюсь, як під водою зникають її стопи, її високі тьмяні литки, її коліна, її стегна, врешті вона падає на поверхню води, топлячи в ній все своє листя — і жовте, і червоне, і помаранчеве, і повертається до мене — давай, кричить, давай, іди сюди, холодно, кажу я з берега, перестань, кричить вона, нічого не холодно, іди сюди, вона випливає на середину ріки, течія починає зносити її вниз, і я раптом лякаюсь, що ось її понесе вниз, а я залишусь тут сам й буду стояти на цьому березі нікому не потрібний, перед холодною глибокою водою, котра тече невідомо куди, і я не витримую і стрибаю у воду, навіть забувши, що не вмію плавати, і рухаюсь до неї, вона мене помічає і починає підпливати до берега, я б'ю по воді руками, намагаючись не захлинутись ще на мілкому.

Whatcha listenin' to?" "Oh, you probably wouldn't like it." "Try me." He shrugs as he passes the headphones across the slim space between our beds. This is gonna be good. I've got him pegged for a Yanni diehard, and I smirk a little as the music starts. One of my cellies had a thing for electronic rock, so I recognize the song right away. With the heavy breathing at the start, it's unforgettable and creepy as hell. Seriously. Like stalker-level shit. I want you now, tomorrow won't do. There's a yearning inside and it's showing through. "Depeche Mode, huh? Cool, man. Wouldn't have figured it." Reach out your hands and accept my love. We've waited for too long. Enough is enough. Like I said, stalker-level. His laugh is jittery, quick as the cockroaches in Folsom. "It's my favorite song. Reminds me of being seventeen again. You know, when sex was all you could think about." I pretend I'm not totally skeeved out when I return his headphones and shut the lights.

All your books are on your bookshelf,” she says, going back to her wiping. Depeche Mode tells me I’m a rainbow. “No, I mean books for kids. Young readers.

Gahan: ‘It was freezing up there. I thought, I’m not dressing up in this silly outfit, I’m going to look a real prat here. One shot I finally refused. The robe weighed a ton, snow up to here, carrying this fucking deckchair, the crown was freezing, I said to producer Richard Bell, You fucking do it! So in one of those long shots it isn’t actually me. I hated the idea. I was like, Anton, I want people to take it seriously!’ Corbijn was absolutely right in the end. ‘It was the most sucessful video they ever had,

I think I started doing that when I was about seven, grabbing my crotch. It’s great fun. You get to grab your dick in front of 20,000 people and they all scream.’ At the time Gahan insisted that he had a clear perspective on his role as a tongue-flapping, genitalia-clutching aphrodisiac.

Vince saw the potential when he left Depeche Mode: he was like a technology hoover; he realised that with the technology at his fingers he could do everything, without being in a band. The synth duo was the thing. Vince was just like, ‘Whoa!’ I don’t think he liked the band dynamic, just because it’s too much discussion and too many egos – ‘All I need is a good singer and I can do the rest myself.’ And so the synth-pop duo was born – the Eurythmics, Soft Cell, Pet Shop Boys, Yazoo

And if you think about Soft Cell, Depeche or Human League, these were people who didn’t know what they were doing, there was no musicianship involved. There wasn’t any training; it was people’s ideas going straight down onto tape, without having to deal with all the niceties of being a good keyboard player, and it was this new whole new sound of electronic music.

This Love” by Craig Armstrong “Everybody Hurts” by Jasmine Thompson “Till The End of Time” by A Boy and His Kite “Condemnation” by Depeche Mode “Unsteady” by X Ambassadors “Silent All These Years” by Tori Amos “Paralyzed” by NF “Sane” by Fear of Men “No Light, No Light” by

Kim, Di, and Gina took me to see The Dead Milkmen. Mojo Nixon was opening up for them. I was going to wear a t-shirt of The Sisters of Mercy, but Di specifically told me not to wear a goth shirt to a punk show. Di remarked, “I swear, some people will beat your ass if you have a t-shirt of any kind of band that is not hardcore. There was this kid who wore a Depeche Mode t-shirt to an Adrenaline O. D. show. They pulled his clothes off and threw him out into the parking lot.

Never Let Me Down Again" I'm taking a ride With my best friend I hope he never lets me down again He knows where he's taking me Taking me where I want to be I'm taking a ride With my best friend We're flying high We're watching the world pass us by Never want to come down Never want to put my feet back down On the ground I'm taking a ride With my best friend I hope he never lets me down again Promises me I'm safe as houses As long as I remember who's wearing the trousers I hope he never lets me down again Never let me down See the stars, they're shining bright Everything's alright tonight

Dream On" As your bony fingers close around me Long and spindly Death becomes me Heaven can you see what I see Hey you pale and sickly child You're death and living reconciled Been walking home a crooked mile Paying debt to karma You party for a living What you take won't kill you But careful what you're giving There's no time for hesitating Pain is ready, pain is waiting Primed to do it's educating Unwanted, uninvited kin It creeps beneath your crawling skin It lives without it lives within you Feel the fever coming You're shaking and twitching You can scratch all over But that won't stop you itching Can you feel a little love Can you feel a little love Dream on dream on Blame it on your karmic curse Oh shame upon the universe It knows its lines It's well rehearsed It sucked you in, it dragged you down To where there is no hallowed ground Where holiness is never found Paying debt to karma You party for a living What you take won't kill you But careful what you're giving Can you feel a little love Can you feel a little love Dream on dream on

Soothe My Soul" I'm coming for you When the sun goes down I'm coming for you When there's no-one around I'll come to your house Break down the door Girl I'm shaking And I need more There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way I'm coming for you I need to feel your skin I'm coming for you To stop this crawling I'm taking my place By your side And I'm not leaving Until I'm satisfied There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul There's only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way Only one way I'm coming for you My body's hungry I'm coming for you Like a junkie I can't stop Desire in me I'm not waiting Patiently There's only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul There's only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul There's only one way Only one way There's only one way to soothe my soul Only one way to soothe my soul Only one way Only one way Only one way

в нього пахне кавою і кетчупом, солодкий запах кетчупу, запах нормального життя і регулярного харчування, терпіти не можу, кетчуп затікає мені під шкіру, я нюхаю свої нігті — вони пахнуть кетчупом — кетчупом і розчинною кавою, медом і кетчупом, всі ці баняки і кухлики, великі тарілки, перемазані яєчнею, і виделки з загуслим шоколадом — все це пахне кетчупом, мене починає нудити, і я кажу Васі пішли звідси, куди? говорить він, куди ми підемо? вечір надворі, нам ще рано, нам потрібно перечекати тут, а потім уже поїдемо, давай перечекаємо в цього підара, кетчуп, — кажу я, що? не чує Вася, кетчуп — кричу я йому, і він киває головою, ніби хоче сказати ага, кетчуп-кетчуп, аякже — кетчуп, пішли в іншу кімнату, кажу я, тут багато посуду

The handsome Prince Nelly, new gay bar royalty, lip-synced along to his power ballad selections with a crooner’s passion, both his fists at his sternum. He announced the next song into a microphone, imparting copious factoids. In general, the music was eighties pop—Dead or Alive, Bananarama, Belinda Carlisle, the Human League—and stuff irresistible after imbibing cheap beer: ‘Fantasy’ by Mariah Carey. ‘9 to 5.’ Crystal Castles. CSS. Janet Jackson’s ‘When I Think of You.’ ‘Just Can’t Get Enough’ by Depeche Mode. ‘That’s Not My Name.’ MGMT. ‘D.A.N.C.E.’ ‘Last Dance.’ I recognized the Lovely Jonjo from his appearance on the cover of Butt magazine.

I’ve inflicted so much pain and suffering on myself over the years. I had a piercing called a guiche. That’s the part between your arsehole and your balls. You’re on all fours on a gurney. Your ass in the air, your meat and two veg hanging down. Your dignity is out the window. This girl did it, tattoos all over her face. I nearly passed out with the pain.

GAHAN: ‘I don’t think I should say “Hello, Pasadena”, I think I should say, “Hello, the Rose Bowl” ... I don’t know.’ FRANKS: ‘Why don’t you say “Good Evening, Welcome To The Concert For The Masses”?’ GAHAN: ‘I’m not fucking Wordsworth, you know.

There was obviously something in the air as thirtysomething urbanite Jarvis Cocker of Pulp started writing songs about trees (albeit with a polluted humour) and even the 43-year-old guru of frozen electronica, Gary Numan expressed to Mojo magazine his appreciation of ‘amazing sunsets – they’re so beautiful. The whole sky goes purple and black. I never thought that happened in England until I lived in the countryside. In the winter you get that light, it’s as if you’ve turned the goodness up, it’s good light. People pay to go into galleries to look at bricks and cut-up sheep and say it’s art, but you can sit in your garden and see the most amazing things you’ll ever see and people take it for granted ... people amaze me. A lot of people seem to have lost sight of genuine beauty. Am I sounding really old?

Oddly enough, Axl Rose of Guns N’ Roses was a big Depeche Mode fan and he invited them to join him at a heavy metal nightclub, the Cat House. However, when he went off to a friend’s Beverly Hills barbecue and allegedly shot a pig, Depeche Mode were sufficiently shocked to issue a statement: ‘... as strict vegetarians, the band were appalled by Rose’s behaviour and do not wish to associate themselves with anyone who goes around shooting pigs for fun.

К концу 1980-го Depeche Mode насладились своей первой прессой, когда газета Basildin Evening Echo написала заметку о местной группе. Журналист заключил: "Они... могут пройти длинный путь, если кто-то попросту покажет им дорогу к хорошему портному". Флетчер подтвердил бывшие кошмары стиля: "Я носил широкие бриджи, футбольные гетры и ковровые тапочки. Мартин мог покрасить половину лица в белый, а Винс выглядел как беженец из Вьетнама. Он тонировал лицо, красил волосы в черный цвет и носил бандану".

В музыке Depeche Mode есть определенный посыл фанатам - эти песни обладают проникновенной эмоциональной силой, предлагающий приют и спасение не только от трагических ситуаций, но и от серости повседневной жизни. Мартин Гор может быть и достаточно сдержан в жизни, но он вкладывает все свои чувства в музыку, преображаясь в одного из самых великих авторов-песенников.

Construction Time Again стирает личности. Это импровизированная трибуна, с которой идут громкие размышления о мире и его бедах голосом в равной степени пронзительным, неуверенным, наивным и нелепым. Но в нем есть честность и даже застенчивость, что убеждает слушателя в том, что Depeche Mode - это не просто еще одни двухбитовые поп-звезды с претензией на интеллект. Они сделали замечательный альбом. Простой, как и все гениальное. Тем не менее, Флетч лично давал такую оценку, с неприсущей успешным поп-проектам скромностью: "Должно пройти еще немало времени, чтобы люди начали гордиться тем, что имеют альбомы Depeche Mode в своей коллекции".

Мы вкрадчиво развратили мир, - смеялся Гор. - Если вы называетесь поп-группой, то вам сойдут и куда более тяжкие проступки.

В моих песнях много повторяющихся тем, - говорит Гор. - И одно всегда повторяется - разочарование, отсутствие удовлетворенности. Многие песни также связаны с поисками утраченной невинности. У меня есть теория: по мере того, как ты становишься старше, ты лишаешься иллюзий, пик счастья - это подростковый возраст. По мере взросления и обретения знаний острые углы твоей жизни обтачиваются.